Лідери церкви Господньої, мають мотивувати нас запам’ятовувати Святе Письмо. Ми також повинні постійно зберігати Слово Боже у наших серцях, щоби більше не грішити (Пс....

Автор: Том Рейнер

Лідери церкви Господньої, мають мотивувати нас запам’ятовувати Святе Письмо. Ми також повинні постійно зберігати Слово Боже у наших серцях, щоби більше не грішити (Пс. 119:9–11). Якщо ви досі не запам’ятовували Писання, ось кілька простих і ефективних кроків, які допоможуть вам почати робити це.

1. Прийміть рішення, що це дуже важливо. Не тільки тому, що ми повинні глибше пізнати Боже Слово, а й тому, що може настати момент, коли не будемо мати біля себе Біблію. Якщо євангелізація людей буде обмежена віршами, що вже збережені у вашій пам’яті, наскільки сильною вона буде?

2. Розкажіть про своє зобов’язання. Розкажіть чоловікові, дружині чи, навіть, вашим дітям. Поділіться цим із вашим пастором або з кимось із лідерів церкви. Коли не байдужі вам люди знатимуть про ваше рішення, ви будете наполегливіше старатися, щоб досягнути мети. До речі, ваші діти (шкільного віку) можуть бути хорошими та відповідальними партнерами у вивченні Святого Письма. Вони завжди готові запитати, які саме вірші ви вивчили, і водночас запам’ятовуватимуть їх разом із вами.

3. Скористайся перевагами мобільних додатків та інтернет-ресурсів. Пошукайте «додатки для роботи з флеш-картками», і ви знайдете безліч можливостей таких, як Chegg, Quizlet та інші. Перегляньте коментарі під цією публікацією, можливо, ви побачите інші додатки, які рекомендують читачі.

4. Запам’ятовуйте вірші відповідно до того, що вивчаєте у Біблії. Дехто вибирає вірші для вивчення незалежно від того, який розділ Біблії вивчає сам або на групових заняттях. Це працює, але я не можу стверджувати, що згаданий спосіб — найкращий. При вивченні певного розділу Біблії звертайте увагу на вірші, які для вас по-особливому важливі. Коли Господь показує нам їх під час нашого перебування з Ним, то ми легко їх запам’ятовуємо.

Я записую вірші на картці (див. далі пункт 8), а на звороті пишу дату і тему проповіді, з якої взяв вірш.

5. Завжди майте вірші із собою. Подумайте тільки, скільки вільного часу ви маєте протягом дня, щоб запам’ятати один чи два вірші. Чекаючи перед світлофором. Перебуваючи в черзі. Дорогою між зустрічами. В обідню перерву. Приймаючи ванну (я серйозно). Використовуйте свій час із найбільшою користю для вивчення Слова Божого.

6. Розпочніть з одного вірша на два тижні. Цей підхід означає, що упродовж наступного року ви запам’ятаєте 26 віршів. Важливо вивчати той вірш, який Господь висвітлить вам під час вашого читання Біблії.

7. Один тиждень для повторення. На другому тижні перегляньте вірші, які ви вивчили протягом перших семи днів. На четвертому перегляньте вірші, які запам’ятали першого і третього тижня.

8. Перечитуйте вірш десятки разів щодня. Мій підхід полягає в тому, щоб написати на картці посилання на вірш, сам вірш та знову його посилання. Таким чином, читаю посилання двічі щоразу. Перечитуйте вірш знову, знову і знову щодня, — і запам’ятаєте його, не докладаючи особливих зусиль.

9. Вивчайте наполегливо. Тільки-но ви запам’ятали вірш, попросіть когось упродовж тижня перевірити те, що ви вивчили. Попросіть співробітників. Вашого керівника. Сусіда. Члена сім’ї. Якщо ви будете так робити, то доноситимете Слово Боже іншим під час Його вивчення. Порожнім Слово не вертається (Іс. 55:11), тому тільки Бог знає, що Він зробить, коли ви наполегливо проголошуєте Слово іншим.

10. Просто почніть. Сьогодні. Можливо, навіть зараз.

Які методи вивчення віршів є ефективними для вас?

Які додатки і ресурси можете порекомендувати?

Том С. Рейнер є президентом і генеральним директором LifeWay Christian Resources, також шановним пастором та відомим дослідником. Він є автором бестселера «Моя церква — моя сім’я» а також інших двадцяти книг. Рейнер — випускник The Southern Baptist Theological Seminary, в якій працював понад 20 років та був деканом і засновником Billy Graham School of Missions and Evangelism.

Переклад: Олексюк Ігор

All rights reserved © Thom Rainer. Translated by permission of Thom Rainer. This article was originally published at ThomRainer.com

Мене як євангеліста люди часто запитують, які вірші з Біблії їм варто запам’ятати і цитувати їх коли хочуть поділитися вірою з іншим. Хоча кожний рядок з Біблії вартий вивчення ...

Автор: Вільям Грем

Мене як євангеліста люди часто запитують, які вірші з Біблії їм варто запам’ятати і цитувати їх коли хочуть поділитися вірою з іншим. Хоча кожний рядок з Біблії вартий вивчення і роздумів, пропоную вам почати саме з цих віршів:

«Господа Христа освячуйте у ваших серцях і будьте завжди готові дати відповідь кожному, хто запитує вас про вашу надію» (1 Петр. 3:15).

«Бо Святий Дух саме в ту мить навчить вас, що треба сказати» (Лук. 12:12).

Перед тим, як почнете благовістити, дуже важливо для вас зрозуміти ці два вірші. Проведіть час у роздумах і молитві, щоб наповнитися Святим Духом. Відчувши впевненість у тому, що Святий Дух промовлятиме через вас, ви зможете наставляти інших на шлях істини.

Далі, коли настає можливість поділитися з кимось вірою, моя порада почати з цих віршів: 

«Адже всі згрішили й позбавлені Божої слави» (Рим. 3:23)

«Якщо ж визнаємо свої гріхи, то Він, вірний і праведний, щоби простити нам гріхи й очистити нас від усякої неправедності» (1 Івана 1:9).

«Адже заплата за гріх — смерть, а Божий дар благодаті — вічне життя в Ісусі Христі, нашому Господі» (Рим. 6:23).

Ви помітили, що в сучасному світі невпинно зростає кількість людей, які не знають, що таке гріх, а тому не вважають себе грішними? Від них часто можна почути: «Я не злодій», «Я нікого не вбивав».

Але в Біблії чітко сказано, що ми всі породжені в гріху, який віддаляє нас від Бога. І велика Божа милість проявляється в тому, що Він не залишає нас там, де ми є, віддаленими від Нього через нашу гріховність. Бог дає нам шлях спасіння через свого Сина, Ісуса.

«Бо так Бог полюбив світ, що дав [Свого] Єдинородного Сина, щоб кожний, хто вірить у Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16).

«Ісус говорить йому: Я є дорога, і правда, і життя! Ніхто не приходить до Отця, якщо не через Мене» (Ів. 14:6).

Так, ми всі грішні, але за наш гріх Христос заплатив життям. Завдяки цьому безцінному дарункові ми можемо пізнати Бога і мати надію на вічне життя. Але як?

«Якщо визнаєш своїми устами Господа Ісуса й повіриш у своєму серці, що Бог підняв Його з мертвих, то спасешся» (Рим. 10:9).

Усе так просто та зрозуміло, але людям властиво ускладнювати реальність і вигадувати щось нове. Вірте, визнавайти гріхи, кайтесь і слідуйте за Ісусом. Коли будете робити це, тоді Святий Дух через вас досягатиме інших людей.

Друзі, не втрачайте можливості ділитися вірою з людьми навколо вас! За вашими дверима — втрачений і вмираючий світ, який потребує саме вашого першого кроку. Вивчіть ці вірші, проводьте час у молитві й будьте готові благовістити, коли Бог дасть вам таку нагоду!

Вільям Грем — американський християнський євангеліст. Він є виконавчим директором Навчального центру Біллі Грема. Вільям випускник Southeastern Baptist Theological Seminary в якій здобув ступінь магістра богослов'я. Разом з дрижиною Кендрою виховує трьох дітей.

Переклад: Ігор Олексюк

All rights reserved © William Franklin Graham. Translated by permission of Christianity Today. This article was originally published at Christianity Today.com

Будучи професором, я майже двадцять років викладав євангелізацію. Тривалий час постійно роздумував і задавався питанням, чому більшість віруючих ніколи не проповідують Євангелія...

Автор: Чак Лоулес

Будучи професором, я майже двадцять років викладав євангелізацію. Тривалий час постійно роздумував і задавався питанням, чому більшість віруючих ніколи не проповідують Євангелія. Ось дев’ять причин, які я побачив (наведені в довільному порядку):

Багато хто не знає, що таке «євангелізація»

Коли я проводжу церковні консультації, то запитую віруючих, як вони можуть оцінити євангелізацію у своїй церкві. Мені завжди дивно чути такі відповіді, як «ми відправили багатьох людей у місіонерські поїздки» або «ми служимо для безпритульних». Обидві ці справи є важливими (і, можливо, сприятимуть євангелізації), але вони не є власне євангелізацією, якщо не проголошувати Слово Боже.

Мало прикладів для наслідування

Дві людини сформували моє розуміння євангелізації. Я рідко коли бачив когось із них, щоб вони не ділилися з кимось звісткою про Христа. Коли сьогодні я запитую своїх студентів, хто в їхньому житті є прикладом євангелізації, то виявляється, що багато з них не мають жодного.

Деякі члени церкви не усвідомлюють суть спасіння

Я пропоную вам провести в церкві непублічне біблійне дослідження. І не здивуюсь, якщо ви знайдете осіб, які вірять у те, що добрі люди можуть потрапити на небеса без стосунків із Христом. Ті, хто в це вірять, не розуміють потреби євангелізації.

Деякі церкви не навчають благовістити

Я досі здивований кількістю церков, які не мають стратегічного плану, щоб допомогти послідовникам Христа проводити євангелізацію. Звичайно, віруючі за своєю сутністю мають говорити про Ісуса і спасіння, але навіть вони потребують, щоб їх спрямовували і навчали.

Страх перед невідомим зупиняє нас

Ви, мабуть, чули ці слова: «він/вона не буде мене слухати»; «а якщо це коштуватиме мені дружби?», «вона/він може задати мені такі питання, на які я не зможу відповісти», «вони не сприйматимуть те, що я скажу». Вірю, що більшість цих страхів є уявними, а не реальними. Однак усе-таки, ці страхи, можуть визначати наші дії і зупиняти нас.

Ми «забуваємо» про наше спасіння

Коли Ісус стає для нас рутиною – тобто наша пристрасть до Нього перетворилася на щось посереднє – ми не будемо пристрасно розповідати іншим про Нього.

Пастори не беруть участі в євангелізації

Не можу згадати, щоб я коли-небудь бачив сильну євангелізаційну церкву, яку б очолював неєвангелізаційний пастор. Пастор, який регулярно задіяний в євангелізації, буде більше ділитися досвідом. Він закликатиме церкву з більшою пристрастю благовістити і забезпечуватиме у церкві відповідне навчання.

Бо ми не знаємо багато невіруючих людей

Багато членів церкви настільки влились у церковний світ, що вони не можуть назвати хоча б кілька імен невіруючих, яких би добре знали. Якщо наше коло спілкування складатиметься з християн, то ми не зможемо благовістити.

Нам байдуже до невіруючих людей

Я впевнений, ми не можемо марнувати можливість євангелізації. Якщо твердо віримо, що люди потребують особистих стосунків з Ісусом, і водночас не розповідаємо про це іншим, то чи насправді ми у це віримо?

Що ще ти додав би до цього списку?

Чак Лоувлес є деканом програми Doctoral Studies, а також віцепрезидентом Spiritual Formation and Ministry Centers при Southeastern Seminary. Він є спікером на численних конференціях, а також автор християнських книг «Discipled Warriors», «Putting on the Armor», «Mentor», і «Nobodies for Jesus».

Переклад: Олексюк Ігор

All rights reserved © Chuck Lawless. Translated by permission of Chuck Lawless. This article was originally published at ThomRainer.com

Бути «в Христі» — означає бути народженим заново. Відчувати Його присутність і неймовірний зв’язок з Ісусом. Якщо ви «у Христі», то наступні вірші показують, що це означає для в...

Автор: Джон Пайпер

Бути «в Христі» — означає бути народженим заново. Відчувати Його присутність і неймовірний зв’язок з Ісусом. Якщо ви «у Христі», то наступні вірші показують, що це означає для вас:

 У Христі Ісусі вам було даровано благодать ще до сотворення світу

«Який спас нас і покликав святим покликанням, — не за наші діла, але згідно зі Своїм наміром і благодаттю, яка дана нам в Ісусі Христі ще перед вічними часами» (2 Тим. 1:9).

 У Христі Ісусі були обрані Ним ще до вашого народження

«Бог обрав нас у Христі ще до створення світу» (Еф. 1:4).

 У Христі Ісусі Бог любить вас неймовірною любов’ю

«Адже я переконаний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні влади, ні   теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ні будь-яке інше творіння не зможе нас відлучити від Божої любові, яка в Ісусі Христі, нашому Господі!» (Рим. 8:38–39).

 В Христі Ісусі ви були викуплені та прощені за всі гріхи

«…маємо в Ньому відкуплення кров'ю Його, прощення провин, через багатство благодаті Його» (Еф. 1:7).

У Христі Ісусі ви виправдані перед Богом, і вам дана Його праведність у Христі

«Того, Хто не знав гріха, Він зробив за нас гріхом, щоб ми в Ньому стали Божою праведністю» (2 Кор. 5:21).

У Христі Ісусі ви стали новим творінням і Божою дитиною

«Отже, хто в Христі, той нове творіння; давнє минуло, — ось постало [все] нове!» (2 Кор. 5:17), «Усі ви — Божі діти через віру в Ісуса Христа» (Гал. 3:26).

Я молюся, щоб ви ніколи не переставали відчувати цей благодатний стан — бути «в Христі Ісусі» і радіти йому. 

Джон Пайпер є проповідником і автором більш як 50 християнських книг. Він також є ректором в Bethlehem College & Seminary і понад 33 роки був пастором в Bethlehem Baptist Church. Джон та його дружина Ноель разом виховують чотирьох синів та одну дочку, проживає сім'я в Сент-Полі, Міннесота.

Переклад: Ігор Олексюк

All rights reserved © John Piper. Translated by permission of Desiring God. This article was originally published at Desiringgod.org

Читайте те, що автор хотів вам передати

Коли читаємо, ми хочемо дізнатися, що саме автор прагнув нам показати, та отримати певні відчуття через його сло...

Автор: Джон Пайпер

Читайте те, що автор хотів вам передати

Коли читаємо, ми хочемо дізнатися, що саме автор прагнув нам показати, та отримати певні відчуття через його слова. Він мав мету, коли писав. І ніщо її вже не змінить. Це — як фактична подія в минулому.

Ми не читаємо просто для суб’єктивного сприйняття, а  занурюємося в книгу, щоби відкрити для себе справжні думки автора. Я не задоволений тим, наскільки проникливо і глибоко сприймаю те, що читаю. Знаю, що часто пропускаю головну думку речення, значення слів та літер — а це те, що автор використовує, аби відкрити нам суть. Тому пошук і розуміння сутності — це наша перша мета, незалежно від того, що саме ми читаємо.

Запитуйте, щоби відкрити усе багатство Біблії

Коли ми читаємо, то, переважно, не обдумуємо текст глибоко, поки не натрапимо на проблему, яку необхідно розв’язати, таємницю, яку треба розгадати, або пазл, який потрібно скласти. Тільки коли отримуємо розумовий виклик, ми переходимо від пасивного до активного читання. Внаслідок цього, під час читання, не зауважуємо багато важливих і глибоких думок автора.

Ставити собі питання – це шлях до розв’язання проблем та розгадки таємниць, оскільки запитання пробуджують та підтримують наше мислення. Активне стимулювання нашого розуму під час читання  веде до глибокого та істинного розуміння прочитаного тексту.

• Запитуйте про слова

Запитуйте себе про їх значення. Що означає те чи інше слово саме в цьому реченні? Пам’ятайте, ми запитуємо, аби дізнатися, що саме автор хоче нам показати через це слово, а не орієнтуємося на власну думку про те, що воно означає. Одні й ті ж самі слова матимуть різне значення в реченнях.

• Запитуйте про прийменники

Прийменник – це частина мови, яка виражає зв’язок між словами і описує спосіб певної дії. Наприклад: «Якщо за допомогою Духа Святого позбавляєтеся тілесних вчинків, то матимете справжнє життя». «За допомогою Духа Святого» — містить прийменник, який описує спосіб дії. Це говорить, як саме знищити гріх у нашому житті. Знаходьте й обдумуйте уважніше такі прийменники і запитуйте себе, що саме вони пояснюють.

• Запитуйте про зв’язок між реченнями

Речення – граматична конструкція, що містить підмет та присудок. Те, як речення взаємозв’язані між собою, — це одне з найважливіших питань, на яке можемо знайти відповідь. Часто, вона криється у сполучниках (наприклад, але, якщо, та, тому, щоб, тому що…), які з’єднують речення. Інколи основні теологічні відмінності ґрунтуються на цих сполучниках.

• Запитуйте, як зміст речення допомагає визначити значення слів і фраз

Ви не зможете зрозуміти суть речення, якщо не будете знати значення слів, і ви не зможете дізнатися значення слів, якщо не будете знати суть речення. Це — замкнутий круг, але він не безвихідний. Адже слова мають обмежений діапазон подвійних значень.

Хибні здогади стосовно значення слів часто стають очевидними в кінці речення або абзацу. Незважаючи на те, що слова самі собою можуть мати різні значення, зміст і зв’язок речень навколо них переважно показує нам те правильне, яке автор хотів сказати.

• Запитуйте про послідовність

Нам варто запитувати, як те, що читаємо в одному розділі, узгоджується з іншими. Чи те, що ми прочитали, згадано ще і в інших місцях Біблії? Чи є розділи, які здаються суперечливими або непослідовними?

Коли бачу певну відмінність між двома віршами або розділами, я ніколи не вважаю, що Біблія непослідовна.  Натомість переконаний: бачу не все те, що повинен. Коли не можу зрозуміти певні розбіжності, то запитання, однозначно, сприяють мені у тому, щоб побачити більше.

Мало що допомагає нам глибше і багатше пізнати Бога та Його шлях для нас так, як звичка запитувати про взаємозв’язок віршів та розділів Біблії, коли в них на перший погляд є розбіжності.

• Запитуйте про практичне застосування

Авторам Біблії було важливо не тільки те, що ми знаємо, а й хто ми є та що робимо. Тому запитання також потрібні, щоби практично застосувати знайдені відповіді. У наших сім’ях. У нашій церкві. В нашому житті. Застосування біблійної мудрості — це процес усього нашого життя. Є мільйони ситуацій, у яких Слово Боже змінює стосунки і долі людей. Нашим завданням є не вивчення напам'ять кожного біблійного вірша, а зростання в застосуванні Святого Письма у нашому житті.

• Шукайте любов – вона відповідь нашого серця

Перебування з Богом через читання Біблії змінює не тільки наш світогляд, а й наші серця. Весь спектр людських емоцій – це можлива відповіді на ті зміни, які в нас творить Слово Боже. Творець дав нам Біблію не тільки для того, щоб показати істини життя, а й щоб через щиру любов ми змінювали наші серця. Слово Боже маємо вшановувати не тільки правильним розумінням, а й справжньою відповіддю наших сердець. 

Моліться та просіть Божої допомоги

Господи, відкрий нашим серцям Твоє Слово. Дай мудрості зрозуміти Його. Відкрий наші очі, щоби бачити Твої чудеса. Впокори нашу волю і дай смиренного духа. Зігрій серця і покажи Твій план для нашого життя.

Джон Пайпер є проповідником і автором більш як 50 християнських книг. Він також є ректором в Bethlehem College & Seminary і понад 33 роки був пастором в Bethlehem Baptist Church. Джон та його дружина Ноель разом виховують чотирьох синів та одну дочку, проживає сім'я в Сент-Полі, Міннесота.

Переклад: Ігор Олексюк

All rights reserved © John Piper. Translated by permission of Desiring God. This article was originally published at Desiringgod.org

Численні дослідження, проведені кілька років тому, показали, що великий відсоток людей ходили б до церкви, якби їх хтось запросив. Проблема не у ставленні невіруючих, а в невмін...

Автор: Чак Лоулес

Численні дослідження, проведені кілька років тому, показали, що великий відсоток людей ходили б до церкви, якби їх хтось запросив. Проблема не у ставленні невіруючих, а в невмінні християн правильно використовувати існуючі можливості. Наша дослідницька група провела опитування, чому християни не запрошують людей до церкви, й на основі результатів дослідження отримали список із десяти найчастіших причин:

«Я просто не задумуюся над цим»

Багато християн спілкуються з невіруючими людьми щотижня, якщо не щодня. Вони разом ходять до школи, працюють, живуть поруч або навіть разом. Але християни чомусь не думають про те, що невіруючі — це «вівці, які не мають пастуха» (Мт. 9:36), які потребують каяття і церковної сім’ї. 

«Я боюся відмови»

Кожен боїться бути відкинутим, а особливо після, того як запрошує когось до церкви. Простіше взагалі уникати подібних розмов.

Цікавий факт: християни легко наводять приклади, коли їм на запрошення сказали «ні», проте вони не можуть згадати жодного разу, коли б відмова була грубою чи образливою.

«Музика гостям не сподобається»

Багато християн стверджують, що війни за стиль музичного прославлення закінчені, проте битви досі тривають. Ми часто чули щодо музики такі коментарі: «це  заголосно»; «вона нудна»; «ми співаємо одне й те ж знову і знову»; «ніхто не знає цих пісень». Якщо християнам не подобається музика в їхній церкві, то вони не будуть запрошувати людей до неї.

«Проповідь недостатньо сильна»

Цю відповідь, напевно, було найболючіше прийняти. Члени церкви люблять і поважають своїх пасторів, тому не хочуть робити їм боляче критичними оцінками їхніх проповідей. Однак з нашою дослідницькою групою християни були відверті: коли проповіді у церкві слабкі, кількість запрошених істотно зменшується.

«У нас дуже багато внутрішніх церковних проблем»

Християнам не завжди відомі усі труднощі, з якими стикається церква, проте вони відчувають, коли «щось не так». Легко помічають зменшення відвідуваності або дізнаються про внутрішній конфлікт. Простіше кажучи, християни не запрошують друзів і знайомих на поле битви.

«Наша церква вже переповнена»

Це твердження типове для американців, оскільки вони дуже дбають про особистий простір. Ми не любимо бути в переповненому приміщенні, це стосується і церкви. Не хочемо хвилюватися, чи знайдеться вільне місце, якщо не прийшли завчасно або запізнилися. Щоб уникнути ще більшого скупчення людей, християни перестають запрошувати їх у церкву.

«Ніхто не просив мене запрошувати людей»

Сьома причина тісно пов’язана першою у цьому списку. Деякі члени церкви ніколи не задумуються над запрошенням інших, оскільки їм ніхто про це не говорив. Така відповідь особливо трагічна, оскільки багато людей прийшли б до церкви, якби їх запросили...

«Я не знаю, як почати розмову»

На перший погляд, нема нічого складного в тому, щоб запросити людину до церкви, проте для багатьох християн це не легко. У сучасній культурі, де обговорення релігійних чи політичних поглядів у багатьох місцях не схвалюють, навіть досвідчені християни ведуть внутрішню боротьбу перед запрошення когось до церкви.

«Це робота Святого Духа, а не моя»

Так відповідали християни, котрі уникають будь-якого особистого підходу та відповідальності перед євангелізаціїю. Власну роль у ній вони розглядають відсторонено, будучи сфокусованим  тільки на Бозі. Це стосується навіть такого простого, як запрошення інших до церкви.

«До церкви надто далеко»

Ми живемо в суспільстві, де християни відвідують церкви, що віддалені від їхнього місця проживання. Однак сьогодні кілометри не є тою перешкодою, якою вони були колись. Незважаючи на це, християни, які долають велику відстань до церкви, зізнаються, що почуваються некомфортно, запрошуючи знайомих долати цей самий шлях. 

Що б Ви додали у цей список?

Як можна змінити цю ситуацію?

Чак Лоувлес є деканом програми Doctoral Studies, а також віцепрезидентом Spiritual Formation and Ministry Centers при Southeastern Seminary. Він є спікером на численних конференціях, а також автор християнських книг «Discipled Warriors», «Putting on the Armor», «Mentor», і «Nobodies for Jesus».

Переклад: Олексюк Ігор

All rights reserved © Chuck Lawless. Translated by permission of Chuck Lawless. This article was originally published at ThomRainer.com

Гомосексуалізм — не єдиний гріх, який згаданий в Першому посланні до Коринтян 6:9–10:

«Хіба ви не знаєте, що неправедні не успадкують Божого Царства? Не обманюйте себе: ...

Автор: Джонатан Парнелл

Гомосексуалізм — не єдиний гріх, який згаданий в Першому посланні до Коринтян 6:9–10:

«Хіба ви не знаєте, що неправедні не успадкують Божого Царства? Не обманюйте себе: ні розпусники, ні ідолопоклонники, ні перелюбники, ні блудники, ні мужоложники, ні злодії, ні користолюбці, ні п’яниці, ні наклепники, ні розбійники Божого Царства не успадкують». 

Згаданий тут гріх мужолоства відрізняється від інших, принаймні сьогодні. У теперішній період нашої історії гомосексуалізм, на відміну від інших гріхів, багато хто в суспільстві сприймає з великим захватом. Це вважають чимось хорошим, новим досягненням свободи.

Можна впевнено сказати, що люди все більше і більше не соромляться гріха. Безліч людей є ідолопоклонниками, не кажучи вже про тих, хто є сексуально аморальним, чинить перелюб, краде, жадібний, марнотратний, ображає ближніх чи шахраює. Це все відбувається постійно. І кожен зі  згаданих нерозкаяних гріхів є однаковий у розумінні Божого суду. Всі вони викликають Божий гнів. І ми повинні постійно пам’ятати, що "такими були дехто з вас" (1 Кор. 6:11). Ви — у церкві. 

Поширений погляд

Але, наскільки знаю, жоден з перелічених гріхів не отримує аплодисменти й підтримку від людей, які виступають за свою нормальність. Сексуальна аморальність уже не є піонером, який би рухав прогрес. Подружню зраду все ще не схвалюють багато людей.  Звинувачення в жадібності все ще можуть очорнити виборчу компанію політика. Крадіжка не є відкрито прийнятна, і нема офіційних ініціатив, які б дозволяли людям брати речі, що не належать їм. Іще нема такого поняття, як «алкогольний день». Більшість людей не пишаються тим, що обирають випивку замість стабільності. Також нема жодних законопроектів про відміну обмежень щодо водіння транспорту в нетверезому стані. Ображати інших — не найкращий метод знайти друзів та впливати на людей.  Шахрайство, особливо на корпоративному рівні, призводить зазвичай до в’язниці. Насправді структура нашого соціуму  деякою мірою залежить від нашої спільної зневаги грабіжників і шахраїв. 

Можливо, усі ці гріхи за винятком позашлюбного статевого зв'язку, все ще сприймаються у негативному світлі. Але не гомосексуалізм, не ті люди, котрі нині голосно захищають його з високих державних посад. Коли спостерігаєш це, стає очевидним, що гомосексуалізм відрізняється від інших гріхів.

Що означає — бути проти

Будучи християнами, ми щиро віримо, що гомосексуалізм, як й інші гріхи, не допускає людей до Царства Божого. І якщо наше суспільство вітає це, то ми не можемо водночас бути стурбованими й нічого не робити. Питання надзвичайно важливе. Це означає, що позиція — християни проти гомосексуалізму — прояв нерозуміння серйозності проблеми. Ми проти будь-якого гріха, який віддаляє людей від вічної радості в Бозі. Але гомосексуалізм отримує величезний тиск і супротив тому, що в період  змін у культурі, це головний гріх, який почали схвалювати і підтримувати можновладці та суспільство загалом.

Очевидно: якщо буде проявлена ініціатива, котра легалізуватиме крадіжку, — коли хтось матиме право брати все, що захоче та з будь-яких причин — християни виступлять проти. Бо крадіжка є гріхом. Це те, проти чого ми, — проти гріха. І це те, що повинно об’єднати наші голоси в один, коли ми вступаємо у дискусію про гомосексуалізм.

Дехто хотів би обмежити питання гомосексуалізму двома крайностями: ті, які є прихильниками цього, й ті, котрі це ненавидитя. Ці дві групи існують в нашому суспільстві. Через вплив соціального тиску тепер зростає число людей, які схвалюють гомосексуалізм. Ми можемо назвати їх лівими. З іншого боку, є люди, які з фанатичних причин ненавидять гомосексуалізм, і їхня опозиція ніяк не пов’язана з  християнськими переконаннями. Ми можемо називати їх правими.

Слова любові

Нинішня дискусія страждає від крайностей. Ті, хто зліва, всіма силами стараються переконати кожного, хто з ними не погоджується, та перевести їх на свій бік. Якщо ти не підтримаєш, то, значить, ненавидиш. Тим часом, ті, хто з справа, бачать м’якість і слабкість у людях, які не є войовничо налаштованими проти гомосексуалізму. Якщо ти не ненавидиш, то — підтримуєш.

Але справжні послідовники Христа не йтимуть жодним із цих шляхів. Ми говоримо про те, про що інші мовчать, хоча можуть сказати.

Віддаляючи себе від лівої і правої сторін, ми не схвалюємо гомосексуалізм; ми знаємо чітке слово Бога, що це — гріх. Але не проявляємо ненависть до тих, хто є його прихильниками; ми їх любимо достатньо, щоби встояти і не піддатись агресивному тиску суспільства. Ми з любов’ю говоримо їм правду, кажучи: «Це неправильно» й одночасно:  «Я тебе люблю».

Ми не ліві; ми відкрито говоримо, що гомосексуалізм — це неправильно. Водночас ми не праві; ми говоримо, що тебе люблять. Ми доносимо добрі новини, з найсолодшими, найглибшими, найпроникливішими словами Христа – тими самими словами, які Бог говорив до нас,  – «Ти помиляєшся, і тебе люблять».

Бог каже нам, що ми грішили, що плата за гріх – смерть, що не покаяння означає засудження, що наше спасіння потребувало смерті Його Сина (Рим. 6:23; Ів. 3:36; Гал. 3:13). І водночас Бог каже, що любить нас. Коли ми були грішниками, Ісус помер за нас; коли ми були невірні, Він страждав за нас; коли ми заслуговуємо на гнів, Ісус вітає нас у славі (Рим. 5:8; 1 Петр. 3:18; Єф. 2:1-7). 

Де Євангеліє cяє

Ти помиляєшся, і тебе люблять – це єдиний голос християн. Це те, що ми кажемо з нашого власного досвіду, як влучно висловився Тім Келлер: «Ми набагато гірші, ніж можемо уявити, і нас набагато більше люблять, аніж ми могли коли-небудь мріяти». 

Наша позиція в цій дискусії така: коли еліта суспільства нас зневажає, коли поп-культура принижує нас, коли хтось інший не знає що сказати за межами двох крайностей, ми маємо унікальну можливість бути світлом Євангелії і показати благодать: ти помиляєшся, і тебе люблять.

Ми можемо сказати це.

Ось чому гомосексуалізм не такий гріх, як усі інші.

Джонатан Парнелл є старшим пастором Cities Church у Міннеаполісі, де він разом з дружиною Мелісою проживає та виховує сімох дітей. Він також є автором книги «Never Settle for Normal: The Proven Path to Significance and Happiness»

Переклад: Олексюк Ігор

All rights reserved © Jonathan Parnell. Translated by permission of Desiring God. This article was originally published at Desiringgod.org

Слава Богу! Це перші слова, які хочу сказати, коли бачу реакцію та відгуки на книгу «Моя церква — моя сім’я».

Я поділюся з вами досвідо...

Автор: Том Рейнер

Слава Богу! Це перші слова, які хочу сказати, коли бачу реакцію та відгуки на книгу «Моя церква — моя сім’я».

Я поділюся з вами досвідом, як використати цю книгу найефективніше. Звичайно, багато вже прочитали її самостійно. Але чи актуально для церкви вивчати цю книгу на групових заняттях? Звичайно!

Насправді я написав «Моя церква — моя сім’я» з думкою про групове вивчення. Ось чому наприкінці кожного розділу ви знайдете навчальні запитання. А тепер розповім про п’ять ключових шляхів як можна використати книгу «Моя церква — моя сім’я» у вашій церковній спільноті. Хороші новини в тому, що я знаю різні церкви, які вже ефективно застосовують усі п’ять підходів.

1. Нові члени церкви. Нема часу, кращого ніж нинішній, аби показати їм, що означає належати до церковної сім’ї. Я радий чути, що багато церков уже сьогодні роблять цей важливий крок.

2. Навчання в малих групах. У книзі є шість розділів та вступ. Також наприкінці кожного розділу додано навчальні питання, тому це ідеально підходить для щотижневого вивчення.

3. Дарунок гостям. Із кількох церков мені повідомили, що продовжуватимуть дарувати книгу «Моя церква — моя сім’я» кожному, хто вперше відвідав церкву. Вони розповіли, що це допомагає якомога швидше поділитися цінностями їхньої церкви.

4. Групи церковних лідерів. Приємно чути, що пастори, диякони та інші церковні лідери збираються разом для вивчення книги. Один пастор розповів, що після вивчення книги їхня група прийняла рішення переглянути основи членства.

5. Усі члени церкви. Особливо приємно було чути, що церкви забезпечують кожного члена книгою. Один пастор сказав: якщо ця книга вплине хоча б на 10% тих, хто її отримав, то церква може побачити свої найкращі дні. Ці слова стали для мене дуже обнадійливими.

 «Моя церква — моя сім’я»  дає короткий, але дуже важливий опис біблійно правильного ставлення до церковної сім’ї. Ця книга може бути прочитана за одну-дві години або її можна вивчати протягом кількох тижнів.

 Я молюся про те, щоб «Моя церква — моя сім’я» допомогла вам і вашим церквам стати кращими. Це найперше, що можу для вас зробити.

Том С. Рейнер є президентом і генеральним директором LifeWay Christian Resources, також шановним пастором та відомим дослідником. Він є автором бестселера «Моя церква — моя сім’я» а також інших двадцяти книг. Рейнер — випускник The Southern Baptist Theological Seminary, в якій працював понад 20 років та був деканом і засновником Billy Graham School of Missions and Evangelism.

Переклад: Олексюк Ігор

All rights reserved © Thom Rainer. Translated by permission of Thom Rainer. This article was originally published at ThomRainer.com

Ви коли-небудь запитували себе, чому так складно знайти душевний спокій? Усе просто, подобається вам це чи ні, але саме зараз ви перебуваєте на війні. На дуже важливій і безжалі...

Автор: Джон Блум

Ви коли-небудь запитували себе, чому так складно знайти душевний спокій? Усе просто, подобається вам це чи ні, але саме зараз ви перебуваєте на війні. На дуже важливій і безжалісній, котра охоплює увесь Всесвіт. У ній беруть участь Бог, люди, ангели, демони, уряди, нації і антихристи.  А війна, як відомо, це не місце для спокою.

Знаєте, де лінія фронту цієї війни? Вона — у вашій голові. 

Ми воюємо проти думок

У Другому посланні до Коринтян 10:3–5 Павло говорить (виділення зробив автор): 

«Але, перебуваючи в тілі, ми не по-тілесному воюємо! Бо зброя нашої боротьби не тілесна, а сильна завдяки Богові, щоби знищити твердині; ми руйнуємо задуми та всяку гордість, що повстає проти Божого пізнання; ми підпорядковуємо кожний задум на послух Христові».

Які саме фортеці сатани, що духовно ув’язнюють людей, ми повинні знищити? Думки і власні переконання. Де тривають бойові дії? Там, де «народжуються» наші думки. 

Думки — це не тільки опорний пункт наших рішень, вони є справжньою зброєю масового знищення. Падіння Адама та Єви (й усіх нас із ними) сталося через  прийняття «переконливих» аргументів. Вони довірилися словам змія і не повірили  Богові.

Саме це і є смертельний наслідок гріха: втрата віри у Бога. Люди, які не вірять Богові, усвідомлюють вони це чи ні, стають союзниками сатани, про якого Ісус сказав: «…був душогубом від самого початку і в істині не встояв... він неправдомовець і батько неправди» (Ів. 8:44).

Чи потрібен вам такий союзник? Союзник, який підступний. Який приходить тільки тому, щоб за допомогою брехні вас вбити.

Стежте за емоціями

Зверніть увагу на емоції, вони — індикатор душевного стану. Емоції у формі негативних відчуттів чи настрою є, як правило, наслідком наших роздумів. Ми сердимося, засмучуємося, впадаємо у депресію, тривогу,  жаліємо себе, налякані або дратуємося найімовірніше тому, що дещо полонило всі наші думки.

Перемога над гріхом — це перемога над нашими думками, які призводять до втрати віри. Іншими словами — це перемога над тими аргументами, які сатана використовує, щоб розділити нас із Богом. Щоби зберегти віру, ми повинні шукати відповіді на будь-які сумніви у Слові Божому. Тільки так можемо знайти істину, яка допоможе нам виявити і розбити фальшиві аргументи сатани.

Віра, яка перемагає світ

Наша віра в Бога перемагає світ (1Ів. 5:4). Ось чому диявол не хоче, щоб ми розуміли природу гріха. Він планує тримати нас у невідомості, аби ослабити та ув‘язнити. Проте Ісус бажає, щоб ми відкрили очі. Він хоче, щоб ми знали істину, бо вона веде до свободи (Ів. 8:31–32).

Як воїни свободи, ми повинні боротися проти «лукавого серця, повного невірства» підтримуючи і допомагаючи одне одному (Євр. 3:12–13), жити в свободі та мирі (Ів. 16:33).

Тому що найважливіші битви цієї війни — це наші перемоги і поразки на лінії фронту. В наших думках.

Джон Блум є співзасновником та президентом Desiring God. Він автор трьох християнськиї книг: Not by Sight, Things Not Seen, і Don’t Follow Your Heart. Джон та його дружина виховують п'ятьох дітей і проживає ця сім'я у місті Сент-Полі, США.

Переклад: Ігор Олексюк

All rights reserved © John Bloom. Translated by permission of Desiring God. This article was originally published at Desiringgod.org.

Самотність — це найважче, що мені потрібно переживати в болючі моменти. Саме тоді, я постійно відчуваю себе ізольованою. Хоча друзі завжди поряд, вони не здатні розділити мої пе...

Автор: Венета Різнер

Самотність — це найважче, що мені потрібно переживати в болючі моменти. Саме тоді, я постійно відчуваю себе ізольованою. Хоча друзі завжди поряд, вони не здатні розділити мої переживання. Це — занадто глибокий внутрішній біль.

Коли рана ще свіжа, люди огортають тебе співчуттям. Вони телефонують, пропонують допомогу, надсилають листівки з теплими словами та приносять солодощі. Така турбота допомагає пом’якшити біль пекучих ран. Однак — ненадовго.

Але потім люди зникають. Більше нема шоколаду і приємних дрібничок. Телефонний дзвінок не порушує мертву тишу. Поштова скринька залишається порожньою.

Вони не забувають, ні. Просто не можуть підібрати слова, тому вважають за краще мовчати. 

Іноді це навіть добре. Буває важко говорити про біль. І я ніколи не шукала банального співчуття, що супроводжується сумним виразом обличчям та повторенням питання: «Ну, як ти?» 

Не знаю, що відповісти на це риторичне запитання.  Не знаю, як я… Частина мене просто роздавлена, й відчуваю, що ніколи не стану такою, як раніше. Моє життя радикально змінилося.

Але інша частина прагне буденності. Просить повернутися до звичного ритму і змішатись із натовпом.

Не знаю, чого хочу

Хочу бути вдячною за підтримку моїм друзям. У сонячні дні свого життя бачу і ціную всі їхні зусилля для мене. Але в дні випробувань відчуваю розчарування та злість. Дивуюся, чому вони не спроможні помогти мені. Хіба не знають, що саме мені потрібно? Хіба не можуть здогадатися? Чому не здатні допомогти відчути себе краще?

Вони не можуть, бо я сама не знаю, що мені треба.

Період болю незрозумілий для мене. Я не знаю, чого хочу. І навіть не маю уявлення, що зможе допомогти мені. І все ж дивуюся з того, що оточуючі не виправдовують моїх очікувань. Очікувань, що постійно змінюються, в яких усі мені повинні помагати, очікувань, у центрі котрих — тільки я.

Сильний біль, фізичний чи емоційний, штовхає мене до егоїзму. Я починаю фокусуватися тільки на собі, на власних потребах та переживаннях. Забуваю, що інші теж проходять через випробування у житті. Не пам’ятаю, що попри власний біль, вони хочуть допомогти, але не можуть зробити більше, ніж у їхніх силах.

На самоті з Богом

Я розчарована, що оточуючі не пом’якшують мого болю, але усвідомлюю, що є те, з чим повинна справитися сама. 

Павло сказав: «Носіть тягарі один одного і таким чином виконаєте Закон Христа» (Гал. 6:2). Але через три вірша додав: «Бо кожний нестиме власний тягар» (Гал. 6:5).

У словах Павла «тягар» означає те, що нам самотужки нести складно. В ті часи мандрівники часто мали при собі важкі речі. Коли одні повністю знесилювались, інші допомагали їм, несучи певну частину шляху їхній вантаж. Без сторонньої допомоги речі могли бути втрачені. Це можна порівняти з тією допомогою, яку ми надаємо близьким: підтримка, щира молитва і навіть звичайне спілкування.

Але в Посланні Павла до Галатів 6:5 слово «тягар» — це щось пропорційне нашим індивідуальним можливостям. Це тягар, який ми повинні нести на своїх плечах самостійно. Навіть найближчі, найдорожчі люди не можуть розділити наш біль. Вони можуть розділити сльози, проте їм не під силу зцілити наші внутрішні рани.

Ісус розуміє це. В один з найскладніших моментів друзі покинули його. Ті, які запевняли, що готові віддати життя за Нього, не змогли навіть бути поруч і молитися з Ним.

Тому в саду Ісус був наодинці. З Богом. 

Так само і ми. Ми залишаємося віч-на-віч із Богом.

Єдиний шлях

Що ми робимо, коли відчуваємо себе повністю виснаженими та спустошеними? Коли ніхто не розуміє і навіть не намагається зрозуміти наш біль? Що робимо, коли нас поглинає самотність?

Читаємо Біблію і молимося.

Читайте Біблію навіть тоді, коли очі переповнені сльозами. Продовжуйте молитися, навіть коли здається, що розмовляєте зі стіною.

Звучить просто? Так.

Надзвичайно важко? Це теж правильно.

Читання Біблії та молитва — це єдине, що може полегшити мій сильний внутрішній біль.

Нема легких шляхів, щоб загоїти болючі глибокі рани. Хоча хотіла б, щоб вони були, — я б швидко позбулася цього виснажливого болю. Але я щиро вдячна за випробування, через які змушена проходити.

Випробування, що ведуть мене до читання Біблії та молитви.

Більше ніж читання

Коли я говорю про Біблію, то не маю на увазі щоденне бездумне читання слів. Натомість ми повинні перебувати у Слові Божому, слухати Його голос і шукати Божу волю у нашому житті.

Я всім серцем вірю, що Бог вчить і втішає мене через Писання. Він відкриває мої очі, щоб я побачила дивовижні речі (Пс. 119:18), і Його милість є втіхою для мене (Пс. 119: 76).

Читаючи Біблію саме так, очі, переповнені сльозами, наповнюються радістю. Завжди зберігайте в пам’яті те, що сказав Єремія: «Як тільки слова Твої знаходилися, то я їх поїдав, і було слово Твоє мені радістю і втіхою серця мого, бо кликалось Ймення Твоє наді мною, о Господи…» (Єр. 15:16).

Більше ніж слова

Коли молюся, то не повторюю бездумно прохання і завчені вислови. Я насправді МОЛЮСЯ: розмовляю з Богом чесно та відверто, як із найвірнішим другом. Молюся псалмами. Щиро та пристрасно звертаюся до Нього. Прошу про допомогу. Вірю, що її отримаю.

Мене змінює час, коли я перебуваю з Ним, коли мої сльози розповідають Йому про мій біль, коли промовляю і знаю, що Він мене чує.

Ніхто з друзів, навіть попри їхню велику любов, не може допомогти мені так, як Бог. Жодне слово людей не впливає на мене так, як Слово Боже. Жодна підтримка не дає мені стільки сил, як присутність Святого Духа.

Друзі можуть мені допомогти, але вони не здатні загоїти мої рани — спричинені болем.

Тільки живий Бог і Його живе Слово мають таку силу.

Шлях болю, самотності веде мене до Спасителя. Ця дорога варта того, щоб нею іти.

Бо тільки Ісус може зцілити мої рани.

Венета Різнер є дружиною та матір’ю двох дочок. Вона автор книги The Scars That Have Shaped Me: How God Meets Us in Suffering а також багатьох християнських бублікацій як на власному блозі Danceintherain.com, так і на сайті Desiringgod.org.

Переклад: Надія Лихман

All rights reserved © Vaneetha Rendall Risner. Translated by permission of Desiring God. This article was originally published at Desiringgod.org.

Бути благословенним сьогодні в моді

Проглянувши соціальні сторінки у Facebook та Instagram, можна зробити висновок, що сьогодні багато людей відчувають ...

Автор: Венета Різнер

Бути благословенним сьогодні в моді

Проглянувши соціальні сторінки у Facebook та Instagram, можна зробити висновок, що сьогодні багато людей відчувають себе #blessed. В сучасному світі соціальних мереж люди використовують поняття «благословенний», щоб голосно похвалитися чимось і, водночас, бути скромними.  

Отримав стипендію? #blessed. Підвищення на роботі? #blessed. Щаслива сім’я? #blessed.

Звісно, ми, християни, також використовуємо цей термін. Молимося, щоби Бог благословив нашу сім’ю. Визнаємо наш успіх «Божою благодаттю». Просимо благословення в служіннях.  Але що насправді це слово означає для нас? Як ми повинні розуміти Боже благословення?

Успішне життя 

Чи є для віруючих людей визначення «благословенне» та «успішне життя» синонімами? Чи справді благословення є християнською версією хорошого життя? Щасливий шлюб, слухняні діти, здоров’я, кар’єра, вірні друзі, фінансовий достаток — якщо це ознаки благословенного життя, тоді кожну людину, яка все це має, можна вважати надзвичайно благословенною.

Та чи це справді так? Якщо люди мають усе це, чи можуть вони вважати себе обраними, благословенними?

Замість безмежного почуття вдячності Богу люди можуть почуватися самодостатньою та гордо. Можливо, навіть дещо самовпевнено.  І, врешті-решт, своє життя вони пояснюватимуть не Божим благословенням, а власною непосильною працею.

У людини немає більше бажання благати Бога про підтримку, бо для неї все складається якнайкраще. Не треба надалі довірятися Богові, адже можна повірити у власні сили. Людина більше не потребуватиме наповнювати Богом своє життя, оскільки воно вже наповнене успіхом та радістю.

Найцінніші Божі благословення

Моє бажання наблизитися до Бога завжди посилюється у складні періоди життя. В болючі моменти найбільше відчуваю цю необхідність. Саме труднощі опускають мене на коліна. Оживляють мою молитву. Ведуть до пошуку в Біблії віршів, котрі заспокоюють і дають надію.

Земні благословення є тимчасовими; сьогодні вони є — а завтра ви можете залишитися тільки із спогадами. Усі благословення Йова пропали впродовж доби. У мене теж було щасливе життя, яке повністю змінилося протягом лише кількох тижнів. Мій шлюб був зруйнований. Діти відвернулися від мене. Здоров’я різко погіршилося. Сім’я розпалася. Мрії зруйновані.

Але в розпалі цих болісних подій я відчула найцінніші благословення Бога. Відчула віру, якої не мала раніше. Любов, якої ніколи не знала. Перебування з Богом, яке складно описати словами. Випробування зміцнили мою віру і підняли її до таких висот, яких я б ніколи не досягнула через вдячність за успіх та достаток.

Хоча мої випробування не були явними благословеннями, але вони стали для них поштовхом. Лаура Сторі співає у пісні: «Що, якщо ваші благословення приходять через краплі дощу? Що, якщо випробування в житті — дощ, грози і буремні ночі — це незбагненна Божа милість для нас?»

Ця незвична для нас ідея благословення чітко висвітлена ​​у Біблії.

Незалежно від обставин

У Новому Завіті 112 разів використано слова «благословення», «благословити», «блаженні», й жодне з них не пов’язане з матеріальним достатком. Розглянемо деякі вірші:

«Благословенні вбогі духом, бо Царство Боже належить їм. Благословенні засмучені, бо Бог утішить їх… Благословенні миротворці, бо вони будуть названі дітьми Божими. Благословенні переслідувані за праведність, бо їм належить Царство Небесне» (Мт. 5:3-4, 10-11).

«…Дійсно блаженні ті, які слухають Боже слово і бережуть його!» (Лк. 11:28).

«Блаженні, кому прощені беззаконня і кому покриті гріхи» (Рим. 4:7, цитування Пс. 32:1).

«Блаженний муж, який подолає спокусу, бо коли буде випробуваний, то одержить вінець життя, що його [Господь] обіцяв тим, хто любить Його» (Як. 1:12).

«…віднині блаженні ті, хто вмирає в Господі… блаженні покликані на весільну вечерю Агнця» (Об. 14:13, 19: 9).

Слово «благословенний» в Новому Завіті жодним чином не асоціюється з матеріальним процвітанням чи будь-якими іншими земними благами. Скоріше навпаки — благословення пов’язане з бідністю та випробуваннями, що випадають на долю людини і ведуть до духовного зростання та зміцнення у вірі.

Біблійний словник Key-Word Study Bible дає наступне роз’яснення: «Грецьке слово «makarioi», що перекладене як «благословенний», означає «бути повністю задоволеним». Це стосується тих, хто цінує любов Бога і вдячний Йому за все, незалежно від життєвих обставин».

То що таке благословення? Святе Письмо показує — це те, що ми отримуємо від Бога і що дарує нам глибоке задоволення у Ньому. Це все, що зближує нас з Ісусом. Те, що допомагає нам відмовитися від тимчасового і ще більше прагнути вічного. І часто це — випробування й боротьба, біль та розчарування, нездійснені мрії і втрати, бо саме вони як ніщо інше зближують нас із Богом. 

Справжнє благословення 

Біль і втрата змінюють нас. Іноді ці зміни розкривають нашу суть,  виявляють ті місця, що ведуть до глибших стосунків з Богом.  Стосунків, які були неможливі за інших обставин. Саме випробування змушують нас покласти всю надію на Бога.

У моменти болю і втрат ми прагнемо Його присутності. Хочемо відчувати, що Бог є за нас, з нами і в нас. Щаслива сім’я, достаток та здоров’я — це щедрі дарунки, за які ми дякуємо Богові, але вони не є його найбільшим благословенням. Вони можуть вести нас до радості, однак не в Бозі, у Його дарах.

Істинне благословення завжди зближує нас із Богом. І коли це відчуваємо, ми справді #благословенні!

Венета Різнер є дружиною та матір’ю двох дочок. Вона автор книги The Scars That Have Shaped Me: How God Meets Us in Suffering а також багатьох християнських бублікацій як на власному блозі Danceintherain.com, так і на сайті Desiringgod.org.

Переклад: Надія Лихман

All rights reserved © Vaneetha Rendall Risner. Translated by permission of Desiring God. This article was originally published at Desiringgod.org.

Ви намагаєтеся зрозуміти, чому фінансова допомога у вашій церкві зменшується? Можете здогадуватися про деякі причини, але не впевнені у них? Оскільки я працював з різними громад...

Автор: Том Рейнер

Ви намагаєтеся зрозуміти, чому фінансова допомога у вашій церкві зменшується? Можете здогадуватися про деякі причини, але не впевнені у них? Оскільки я працював з різними громадами, то нам вдалося виявити кілька пояснень цієї ситуації. Подивіться, чи якесь із них актуальне у вашій церкві.

Менша відвідуваність. Звісно, я говорю про очевидну річ, але її варто зафіксувати. Спілкувався з пастором, у церкві якого допомога зменшилася на 15% порівняно з минулорічною, а відвідування за той самий період знизилося на 12%. Є великий зв’язок між відвідуваністю та допомогою, навіть якщо у вашій церкві є значні онлайн-пожертвування. Ще варто додати, що тепер відвідування знижується у багатьох церквах, якщо не в більшості з них. Тим часом сім’я, котра ходить у церкву тричі на місяць, допомагатиме більше, ніж та, яка робить це двічі на місяць. 

Зміна поколінь. Будівельники, люди, які народилися до 1946 року, з інституційної відданості фінансово більше допомагатимуть церкві. Покоління Х (народилися між 1960–1980 роками) мають найвищі доходи, але їхні пожертвування цьому не відповідають. Мілленіали (народилися після 1980 року) допомагають також небагато. Разом з тим, у багатьох церквах Будівельники та Мілленіали ніби помінялись місцями щодо цього. Іншими словами, люди, які традиційно робили щедріші пожертвування, тепер фінансово допомагають церкві менше. 

Допомога більше цільова, ніж загальна. У Будівельників та Міленіалів різко змінилася мотивація для пожертвувань. Будівельники, як уже зазначено, з інституційної відданості більше допомагають церкві. Тому церковні лідери можуть закликати їх «допомогти церкві», й вони позитивно на це реагуватимуть. Міленіали, однак, роблять більше цільових, аніж загальних пожертвувань. Церковним лідерам доцільно по-особливому показати цьому поколінню, як кошти використовуватимуть на конкретні потреби. І ці потреби мають бути реальними, близькими та переконливими.

Навчання. Маятник хитнувся задалеко. Двадцять років тому люди бурхливо реагували на постійну потребу церкви у грошах. Тому, більшість церковних лідерів старалися навіть не згадувати слово «десятина» в духовних навчаннях. Чесно кажучи, сьогодні багато хто  не розуміє, що десятина є обов’язком і благословенням, оскільки в їхніх церквах цього не вчать.

У людей мало «вільних грошей». Перед тим, як ви почнете критикувати цей пункт, хочу сказати, що твердо переконаний: основою для десятини не повинні бути наші «вільні гроші».  Бог має отримувати перші фрукти, а не залишки. Але сувора реальність полягає в тому, що багато людей, які допомагають церкві, дають їй лише залишки, тобто «вільні гроші». Незважаючи на те, що за останні роки економіка частково поліпшилася, «вільних грошей» побільшало тільки у 20% сімей. Однак ті, хто відвідують наші церкви, є найвірогідніше частиною інших 80%. Іншими словами, більшість членів наших церков не відчули будь-якого зростання «вільних грошей».

Є певні дії, які можемо зробити для зміни цієї ситуації. Зокрема слід наполегливо навчати та проповідувати біблійну важливість фінансової допомоги. Потрібно бути яснішими в нашій меті або переконливіше відповідати на питання «чому» стосовно пожертвувань. Також можемо ініціювати зміни для того, щоб десятина стали духовною звичкою, а не другорядною запізнілою згадкою. Моя церква, в якій до 200 відвідувачів, отримує фінансову допомогу від членів як у традиційній формі, так і через online чи смс. Водночас, у багатьох церквах досі використовують конверти.

Том С. Рейнер є президентом і генеральним директором LifeWay Christian Resources, також шановним пастором та відомим дослідником. Він є автором бестселера «Моя церква — моя сім’я» а також інших двадцяти книг. Рейнер — випускник The Southern Baptist Theological Seminary, в якій працював понад 20 років та був деканом і засновником Billy Graham School of Missions and Evangelism.

Переклад: Олексюк Ігор

All rights reserved © Thom Rainer. Translated by permission of Thom Rainer. This article was originally published at ThomRainer.com