Кошик порожній
Численні дослідження, проведені кілька років тому, показали, що великий відсоток людей ходили б до церкви, якби їх хтось запросив. Проблема не у ставленні невіруючих, а в невмінні християн правильно використовувати існуючі можливості. Наша дослідницька група провела опитування, чому християни не запрошують людей до церкви, й на основі результатів дослідження отримали список із десяти найчастіших причин:
«Я просто не задумуюся над цим»
Багато християн спілкуються з невіруючими людьми щотижня, якщо не щодня. Вони разом ходять до школи, працюють, живуть поруч або навіть разом. Але християни чомусь не думають про те, що невіруючі — це «вівці, які не мають пастуха» (Мт. 9:36), які потребують каяття і церковної сім’ї.
«Я боюся відмови»
Кожен боїться бути відкинутим, а особливо після, того як запрошує когось до церкви. Простіше взагалі уникати подібних розмов.
Цікавий факт: християни легко наводять приклади, коли їм на запрошення сказали «ні», проте вони не можуть згадати жодного разу, коли б відмова була грубою чи образливою.
«Музика гостям не сподобається»
Багато християн стверджують, що війни за стиль музичного прославлення закінчені, проте битви досі тривають. Ми часто чули щодо музики такі коментарі: «це заголосно»; «вона нудна»; «ми співаємо одне й те ж знову і знову»; «ніхто не знає цих пісень». Якщо християнам не подобається музика в їхній церкві, то вони не будуть запрошувати людей до неї.
«Проповідь недостатньо сильна»
Цю відповідь, напевно, було найболючіше прийняти. Члени церкви люблять і поважають своїх пасторів, тому не хочуть робити їм боляче критичними оцінками їхніх проповідей. Однак з нашою дослідницькою групою християни були відверті: коли проповіді у церкві слабкі, кількість запрошених істотно зменшується.
«У нас дуже багато внутрішніх церковних проблем»
Християнам не завжди відомі усі труднощі, з якими стикається церква, проте вони відчувають, коли «щось не так». Легко помічають зменшення відвідуваності або дізнаються про внутрішній конфлікт. Простіше кажучи, християни не запрошують друзів і знайомих на поле битви.
«Наша церква вже переповнена»
Це твердження типове для американців, оскільки вони дуже дбають про особистий простір. Ми не любимо бути в переповненому приміщенні, це стосується і церкви. Не хочемо хвилюватися, чи знайдеться вільне місце, якщо не прийшли завчасно або запізнилися. Щоб уникнути ще більшого скупчення людей, християни перестають запрошувати їх у церкву.
«Ніхто не просив мене запрошувати людей»
Сьома причина тісно пов’язана першою у цьому списку. Деякі члени церкви ніколи не задумуються над запрошенням інших, оскільки їм ніхто про це не говорив. Така відповідь особливо трагічна, оскільки багато людей прийшли б до церкви, якби їх запросили...
«Я не знаю, як почати розмову»
На перший погляд, нема нічого складного в тому, щоб запросити людину до церкви, проте для багатьох християн це не легко. У сучасній культурі, де обговорення релігійних чи політичних поглядів у багатьох місцях не схвалюють, навіть досвідчені християни ведуть внутрішню боротьбу перед запрошення когось до церкви.
«Це робота Святого Духа, а не моя»
Так відповідали християни, котрі уникають будь-якого особистого підходу та відповідальності перед євангелізаціїю. Власну роль у ній вони розглядають відсторонено, будучи сфокусованим тільки на Бозі. Це стосується навіть такого простого, як запрошення інших до церкви.
«До церкви надто далеко»
Ми живемо в суспільстві, де християни відвідують церкви, що віддалені від їхнього місця проживання. Однак сьогодні кілометри не є тою перешкодою, якою вони були колись. Незважаючи на це, християни, які долають велику відстань до церкви, зізнаються, що почуваються некомфортно, запрошуючи знайомих долати цей самий шлях.
Що б Ви додали у цей список?
Як можна змінити цю ситуацію?
Чак Лоувлес є деканом програми Doctoral Studies, а також віцепрезидентом Spiritual Formation and Ministry Centers при Southeastern Seminary. Він є спікером на численних конференціях, а також автор християнських книг «Discipled Warriors», «Putting on the Armor», «Mentor», і «Nobodies for Jesus».
Переклад: Олексюк Ігор
All rights reserved © Chuck Lawless. Translated by permission of Chuck Lawless. This article was originally published at ThomRainer.com